На Міжнародний саміт мерів 2028 ніхто не приїхав

За даними футурологів світ трохи зміниться у наступні 10-20 років. Частка міського населення зросте до 70% вже після 2030 року, а міста генеруватимуть 80% глобального ВВП.

Самі міста майбутнього теж будуть функціонувати по-іншому за формулою "більше часу на людське, менше на рутину" завдяки автоматизації процесів, зручному транспорту в будь-який час, платіж за який буде відбуватися автоматично і лише смс сповіщуватиме вартість, люди житимуть в здоровішому та зеленішому суспільстві, а міста по суті будуть схожими на людський мозок. Принаймні так кажуть фахівці Innovate UK.

"Distinguished guests, mayors of major cities, innovators,
I am pleased to welcome you at the 13th International Mayors Summit taking place globally […]"

Так я розпочала вже 13-ий саміт мерів. Він не обмежується однією локацією, а сотні мерів розвинутих міст присутні завдяки доповненій та віртуальній реальності. Очільники мегаполісів не дивляться на слайди на екрані, але можуть бачити змінені урбаністичні об"єкти, проектні рішення, забудови — справжні розумні будівлі, зелені зони, байдуже в якому куточку світу вони перебувають фізично. І темою цьогорічного саміту стала не модернізація інфраструктури, як у далекому 2018, а глобальні виклики боротьби зі сміттям у водоймах, міграційні потоки та бізнес можливості для нового покоління. Питання конкуренції за таланти загострилося, адже ми ще 8 років тому, у 2020 увійшли в нову еру Генерації С (С-connected). І попри те, що тепер можна працювати будь-де, все ж деякі міста приваблюють краще за інших.

Пригадую, як 10 років тому українські міста жили зовсім іншими проблемами, і я силою перетягувала українських мерів до наступного співрозмовника у вперше організованому нами форматі speed-dating або як ми тоді їх називали — швидких ділових побачень. Тоді ми знайомили мерів з рішеннями, які дозволяли робити міста енергоефективними, воду в кранах — питною, транспорт — зручним, безпеку — справжньою, урбаністичні рішення, як зрештою і всі рішення мерів — людино-центричними. Тоді очільники міст були здебільшого слухачами, хоча щороку десяток лідерів пітчили власні проекти, які можна було масштабувати.

Славутич тоді тільки починав енергетичну незалежність в рамках першого міського енергетичного кооперативу, створеного за підтримки Greencubator, CEL та ін. організацій, а сьогодні місто стало найбільших хабом електро-концертів з експериментальною лабораторією у сфері фізики. Зона, яка колись асоціювалась з трагедію в Чорнобилі набула нових конотацій — відкриття. А ще у жовтні 2018 року Світовий Економічний Форум опублікував статтю під назвою "Three decades on, Chernobyl is creating solar power", наче вбачаючи рух у майбутніх трансформаціях в Україні.

Житомир виконав обіцянку і за прикладом Гельсінкі почав експортувати питну воду з крану, натомість Хмельницький став одним з найбільших логістичних центрів для електронної комерції між Європою та Азією, а на в"їзді у місто висить табличка "Welcome to Alibaba regional hub". На саміті 2018 ми провели тоді ще новий формат "розмова біля каміну" двох мерів — міста Вінниці та міста Кельце. Того ж року міста-побратими відзначали 60-річчя ефективного партнерства. Діалог двох мерів великою мірою стосувався обміну студентами та освітніх програм. Цікаво, що за десять років міжнародні партнерства стали обов"язковими для виживання міст. Я б точно ніколи не повірила, якби на 3-ому саміті у Києві, у перетвореній на місто в місті локації, хтось мені сказав, що в Чернівцях, на базі університету, відкриють кампус Гарварду, а українських студентів там буде лише 50%.

До речі, один з учасників тогорічного саміту спитав мене: "а нас на саміт запросили, чи у якийсь підвал?!". Мені тоді здавалося необхідним показати мерам, зокрема малих міст, як можна перетворити старі будівлі на наповнені змістом локації. Впевнена, не всі це зрозуміли, адже в той час конференції асоціювалися більше з 5* готелями та вишуканим меню. Але рада, що сьогодні українські міста беруть участь у світовому конкурсі урбаністичних об"єктів, створених на базі практично зруйнованих будівель. Пам"ятаєте, тоді тільки й було мови про Промприлад, в який мало хто вірив. Тепер старий завод з кількома міжнародними нагородами випередив Нью-Йоркський Бруклін за низкою показників.

Коли у 2018 році в найбільших містах України (Харків, до речі, відмовився) висіли бігборди та сітілайти з однією фразою: "Яка ідея змінить твоє місто?", ми планували лише закликати людей до більшої активності у місті, зібрали ідеї, запросили авторів трьох найцікавіших ідей на саміт, познайомили з мерами, що до речі, стало першим таким залученням містян, але ми точно не могли подумати, що це стане глобальним рухом, з активними містянами у Лондоні, Ріо-де-Жанейро, Астані, Токіо та ін. По суті, це доповнило ініціативу Майкла Блумберга "Engaged Cities" та рух в США під назвою "Code for America". Таким чином, ми таки змогли нанести українські міста на карту світу.

Управлінці міст давно набули більшої влади на глобальному рівні. Такі американські міста як Сан Франциско та Нью-Йорк приєднались до Паризької угоди, навтіь тоді, коли їх держава відкинула її. Тому певна міська автономія зародилась ще між 2010 та 2020 рр. Уряд 4.0, про який у своїх передбаченнях писав Світовий Економічний Форум почав справджуватися і написати мерам через різного роду он-лайн системи можливо не лише у Таллінні чи Амстердамі. Завдяки ІТ, що став інструментом реформ в Україні ще після Майдану 2014 року, міська влада стала прозорішою та підзвітною, а відтак важелі впливу громадян збільшились.

Сьогодні, на 13-ому саміті я згадую 3 ключові уроки, через які пройшли українські міста:

• Глобальна конкуренція змусила міста модернізуватися, аби втримати таланти і залучити нові.
• "Місто для людей" вже вийшло за рамки ототожнення з містом для українців, адже світова міграція зробила і Краматорськ і Луцьк міжнародними.
• Ціна якісних змін в містах вимірюється не лише бюджетними затратами, яких завжди не вистачає, а такими формами співпраці, де і бізнес, і громадянин і місто несуть фінансову відповідальність за незроблені трансформації.

Источник